І про величезне(!!!), просто неймовірне(!!!), шалене(!!!) везіння.
Це знаменита дорога Львів-Чоп, за котру заплачено купу бабла македонцям. Македонці свою справу знають, і гарантують її якість не пам’ятаю вже скільки років за одної умови — постійної і якісної експлуатації. А оскільки ніхто в нас дороги експлуатувати не вміє, з’являються на ній ось такі калабані, площею в невелике озеро. На фото не видно, зліва біля відбійника там плаває якийсь бампер.
Даний конкретний кавалок — одразу за розвилкою на Деревач, на тих поворотах. Для небайкерів — після розвилки дорога завертає направо (закритий поворот), і потім одразу наліво, власне лівий поворот на фото. На цих двох поворотах закладають (нахиляють до дороги) мотики майже всі. По-перше, повороти достатньо плавні для контролю байка, по-друге, перед ними довгий прямий кавалок, після якого позакладати аж тягне.
І от уявіть собі — ви входите в лівому ряді (а на байку ви майже завжди в лівому) в правий, закритий для обзору поворот, виходите з нього, і влітаєте в таке ось озеро. Я в такий поворот входжу десь на 150км/год. Але то не має значення, навіть на 60 км/год ймовірність розкластись фактично 100%-на, враховуючи глибину калабані. А на 150 в кращому випадку зад мотика зносить вправо, тоді першим скользить байк, а ти за ним влітаєш у відбійник і далі по ситуації. Або тебе зішкрябують з відбійника, або шукають там в корчах.
І ось такий прусь десь 170, пригальмовую, бо переді мною якийсь рагуль на кукурузнику (то є Toyota Land Cruiser по-їхному). Кукурузник їхав 80 і я, фафакаючи, об’їхав його правим рядом. Потім кілька разів повертався і щоразу охуївав, як же повезло. Чувак на крузері, дякую тобі.
